Kalyna Review

About the translator

 

Jeffrey Stephaniuk lives in Canada. He is a teacher and a Ukrainian Greek Catholic priest. He is also a volunteer translator for euromaidanpress.

Борис Гуменюк

«Заповіт»

 

Сьогодні знову копаємо землю

Цю ненависну донецьку землю

Цю черству закам’янілу землю

Тулимося до неї

Ховаємося в ній

Ще живі.

 

Ми ховаємося за землю

Сидимо в ній тихо

Наче малі діти за маминою спиною

Ми чуємо як б’ється її серце

Як вона втомлено дихає

Нам тепло й затишно

Ще живі.

 

Завтра ми вже будемо мертві

Може багато з нас

Може всі.

 

Не забирайте нас із землі

Не відривайте нас від матері

Не збирайте на полі бою наші рештки

Не намагайтеся наново скласти нас докупи

І – благаємо вас – ніяких хрестів

Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.

Нам це не треба

Адже це не для нас – для себе

Ви ставите нам величні пам’ятники.

Не треба ніде карбувати наших імен.

Просто пам’ятайте:

На цьому полі

У цій землі

Лежать українські солдати

І – все.

 

Не віддавайте нас батькам

Не хочемо щоб батьки бачили нас такими

Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми

Неслухняними хлопчиками

З рогатками з синцями на колінах

З двійками у щоденнику

З повною пазухою яблук з сусідського саду

Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося

Що ми десь є.

 

Не віддавайте нас дружинам

Нехай кохані запам’ятають нас красенями

Такими які подобалися багатьом дівчатам

А дісталися їм.

Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи

Наш гарячий подих

Наші палкі обійми

Нехай вони не торкаються нашого холодного чола

Наших холодних вуст.

 

Не віддавайте нас дітям

Нехай діти запам’ятають наші теплі очі

Наші теплі посмішки

Наші теплі руки

Нехай діти не торкаються тремтячими губами

Наших холодних рук.

 

Ось в цих окопах

Які сьогодні для нас тимчасове житло

А завтра стануть нашими могилами

Поховайте нас.

 

Не потрібно прощальних промов

В тиші яка настає після бою

Це завше виглядає недоречно

Це наче штурхати загиблого воїна

І просити щоб той встав.

Не треба панахид

Ми й так знаємо де тепер буде наше місце

Просто накрийте нас землею

І – йдіть.

 

Було б добре як би на тому місці було поле

Колосилося жито

Щоб жайвір у небі

І – небо

Багато неба –

Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле

Де лежать бійці?!

 

(В пам'ять про нас їжте хліб з поля

Де ми полягли.)

 

Було б добре якби на тому місці були луки

І багато-багато квітів

І бджола над кожною квіткою

Щоб надвечір приходили закохані

Плели вінки

Кохалися до ранку

А вдень щоб приходили молоді батьки

З малими дітьми.

(Не перешкоджайте дітям приходити до нас.)

 

Але це буде завтра.

А сьогодні ми ще копаємо землю

Цю дорогу українську землю

Цю солодку ласкаву землю

Пишемо гуртом саперними лопатками

На її тілі

Останній вірш української літератури.

Ще живі.

Testament

 

By Borys Humeniuk

 

Today again we dig the earth

This dreadful Donetsk land

Barren and petrified earth

To which we are drawn

Within which we hide and prove

That we are still alive

 

We take cover below the earth

Remain quiet as can be

Like toddlers hiding behind their mother’s back

We sense the throbbing of her heart

Her exhausted sighs as she breathes

In her we are secure and warm and feel

That we are still alive

 

Tomorrow we will already be the dead

If not most of us

Perhaps us all

 

Please do not remove us from this earth

Or tear us from our mother

Do not collect our earthly remains

From the field of battle

With the hope of renewing our former being

As for memorials, crosses, markers of remembrance

Our wish is that we do not need them

Although such towering monuments

Would be for your benefit not ours

There is no need

For our names to be engraved anywhere

Simply remember us:

Here on this field

Within this earth

The graves of Ukrainian soldiers

That would be enough

 

Do not return us to our parents

We don’t want them to see us this way

It would be better for them to remember us as we were

Little children, mischievous boys

With sling shots in our hands, bruises on our knees

And poor grades on our report cards

Caught with a shirt-full of apples from the neighbour’s trees

I’d rather that our parents thought we might return someday

That we are only somewhere far away

 

Do not return us to our wives

It’s better that our loved ones cherish our former strength

Those qualities of manhood young women seek

And which they themselves had found

May they treasure the memory of what attracted them to us

The passion in our kiss

The hot desire on our breath

The singular embrace of love

May they never caress our clay-cold foreheads

Or kiss our lifeless lips

 

Do not return us to our children

It’s better that they remember our tenderness for them

In our gaze and in our smiles

In the warmth of our hands

May our children not reach toward our cold limbs

Their bodies quivering in grief

 

That’s how it is in these trenches

They accommodate us now as a temporary home

While tomorrow they will become our permanent graves

So bury us here

 

There is no need for a farewell discourse

Noisy chatter that has no place

In the stillness that follows battle

More like rudely kicking the lost combatant

Expecting him to rise at your insistence

There is no need for funeral prayers

We know where our place will be from now on

Simply cover us with the earth

Then you can go your way

 

It would be nice if that place included a field

A crop of ripening rye

With meadowlarks filling the clear sky

A big, blue, open sky

Imagine the value of the bread

That can be made from the harvested field

Where our fighters lie!

 

(In remembrance of us consume the bread

From that land where we've been laid to rest)

 

It would be nice if that place included a meadow

In which there could never be too many flowers

And a bumblebee for every one of them

A place that would attract young lovers

Who would braid wreaths from the flowers

And be in love all night long

A place where young parents with small children

Would visit in the daylight

(Never discourage the children from visiting us)

 

But all of this is for tomorrow

Today we are still digging in the earth

In this precious Ukrainian land

In this rich and generous soil

Together we are using the sapper’s spade

To write these words upon its flesh

The final verses of Ukrainian poetry

That we are still alive

 

Translated from Ukrainian by Jeffrey D. Stephaniuk, Saskatchewan, Canada

About the writer

 

Borys Humeniuk (1965) is a Ukrainian poet and author currently serving in the OUN battallion. His unit is currently on the front line as Ukraine combats Russia's military aggression.